У цій статті я свідомо опускаю ряд політичних проблем, що безумовно були у період царювання Миколи II, особливо ті, що стосуються українців (від заборони використання української мови в книгодрукуванні та офіційному житті держави до прямих утисків українців у державному житті), і зупинюсь на виключно економічних категоріях.

1 серпня минуло 96 років від початку Першої світової війни. З одного боку, це було давно, і разом з тим — зовсім недавно.

1 серпня 1914 року розділило світ на дві частини: до війни і після. Ця дата є відправною точкою відліку, яка повернула світову історію, а разом з тим і нашу історію вже в інше русло та інший вимір.

За часів царя Миколи II Росія переживала небачений період матеріального розквіту. Напередодні Першої світової війни її економіка процвітала і з 1894 по 1914 роки зростала найшвидкішими темпами у світі.

На початку XX століття приріст народного господарства Росії вів відповідно до нарощування громадського багатства і добробуту населення.

За 1894—1914 рр. державний бюджет країни виріс у 5,5 разу, золотий запас — у 3,7 разу. Російська валюта була однією з самих сильних у світі.

При цьому державні доходи зростали без збільшення податкового навантаження. Прямі податки в Росії були в 4 рази меншими, ніж у Франції і Німеччині, і у 8,5 разу меншими, ніж в Англії.

Приріст врожаю зерна за цей період склав 78 відсотків. Зерно, що експортувала Росія, годувало всю Європу. За цей період виробництво вугілля зросло на 325 відсотків, міді — на 375 відсотків, залізної руди — на 250 відсотків, нафти — на 65 відсотків. Зростання залізниць склало 103 відсотка, торговельного флоту — 39.

Загальне зростання російської економіки навіть у важкі роки Першої світової війни у середньому склало 21,5 відсотка.

Багато російських економістів і політиків того часу стверджували, що збереження тендецій розвитку, що існували в 1900—1914 роках, неминуче вже через 20—30 років виведе Росію на місце світового лідера, перевищить господарський потенціал усіх європейських держав, разом узятих.

Великим було і зростання населення.

З 1897 по 1914 роки, тобто всього за 17 років, воно склало фантастичну цифру — 50,5 млн. чоловік. (Для довідки. З 1991-го ми щороку втрачаємо в Україні від 250 до 400 тис. людей через перевищення смертності над народжуваністю.)

У цей період проводилась дуже грамотна демографічна і міграційна політика. Про завдання у цій галузі прем’єр-міністр Російської імперії П.А.Столипін писав так: “Итак, на очереди главная задача — укрепить низы. В них вся сила страны... Будут здоровые и крепкие корни у государства (як усього цього розуміння немає у сьогоднішній українській владі, адже будь-яка держава тримається, насамперед, за рахунок народу). Дайте государству 20 лет покоя, внутреннего и внешнего, и мы не узнаем Россию... При наличии государства, густо населенного, соседнего нам (тут він, очевидно, має на увазі Китай) наша окраина не останется пустынной. В нее просочется чужестранец, если раньше не придет туда русский... Если мы будем продолжать спать летаргическим сном, то край этот будет пропитан чужими соками, и когда мы проснемся, может быть, он окажется русским только по названию...”.

У 1913 році робітник в Росії заробляв 23 золотих рублі на місяць. При цьому буханець хліба коштував 3—5 копійок, 1 кг м’яса — 30 копійок, 1 кг картоплі — 1,5 копійки. Звідси і можливість утримувати багатодітну сім’ю.

З 1894 по 1914 рр. бюджет народної освіти збільшився на 628 відсотків. Зросла кількість шкіл: вищих — на 180 відсотків, середніх — на 227 відсотків, жіночих гімназій — на 427, народних шкіл — на 96.

У Росії щороку відкривалось 10 тис. шкіл.

Рівень злочинності був настільки низьким, що в тюрмах усієї імперії відбували покарання менше 33 тис. в’язнів. Зараз лише в Україні відбувають покарання декілька сотень тисяч осіб.

Коли у 1914 році розпочалась Перша світова війна, Росія стала її учасницею, народ імперії назвав її вітчизняною, оскільки саме кайзерівська Німеччина оголосила війну Росії 1 серпня того року.

Починаючи з 1916 року, Росія стала вигравати війну. Після невдач 1914-го і особливо 1915 рр. наступив тріумфальний 1916-й — рік Брусилівського прориву, коли під час боїв на Південно-Західному фронті супротивник втратив убитими, пораненими і тими, що попали у полон, півтора мільйони осіб. Австро-Угорщина опинилась на порозі повного розгрому.

Історик А.Зайончковський писав, що російська армія у 1916 році досягла за своєю чисельністю й технічним спорядженням усього необхідного за період війни.

Союзу Центральних держав протистояли більше двохсот боєздатних дивізій. Росія збиралась переможно закінчити війну вже у 1917 році. Свідченням того є факт, що у січні 1917 року 12-та російська армія розпочала наступ з Ризького плацдарму, що повністю збентежило 10-ту німецьку армію, яка попала у катастрофічне становище і почала панічно відступати.

Начальник штабу німецької армії генерал Людендорф писав: “Россия расширяет военные формирования. Предпринятая ею реорганизация дает большой прирост сил. В своих дивизиях она оставила только по 12 батальонов, а в батареях только по 6 орудий и из освобожденных таким образом батальонов и орудий формирует новые боевые единицы. Бои 1916 года на Восточном фронте показали усиление военного снаряжения русских, увеличилось число огнестрельных припасов. Россия перевела часть своих заводов в Донецкий бассейн, чрезвычайно подняв их производительность. Мы понимали, что численное и техническое превосходство русских в 1917 году будет нами ощущаться еще острее, чем в 1916-м.

Наше положение было чрезвычайно тяжелым и выхода из него почти не было. О собственном наступлении нечего было и думать — все резервы были необходимы для обороны. Наше поражение казалось неминуемым. .. тяжело было с продовольствием... Перспективы на будущее были чрезвычайно мрачны”.

Ще літом 1916 року в Росії була створена комісія з підготовки майбутньої мирної конференції, щоб задовго до її організації та проведення визначити бажання Росії після перемоги країн Антанти над блоком Центральних держав. Історії стали відомими ці побажання: Росія мала отримати Константинополь і протоки у Чорне море — Босфор і Дарданелли, а також Турецьку Вірменію. Уся Польща повинна була приєднатись до Росії на підставі відповідної унії, зі своєю конституцією, парламентом, окремими військовими частинами.

Південна Галичина, Північна Буковина і Карпатський регіон підлягали включенню до складу Російської імперії (про яку-небудь автономію України мова взагалі не йшла). Думаю, що за це царизм і поплатився.

Також планувалось створення за рахунок Австро-Угорщини Чехословацького королівства. Для цього на території Росії формувались військові частини з полонених чехів, словаків та поляків, а також проводився їх вишкіл.

У.Черчілль, у той час морський міністр Великобританії, писав: “...Ни к одной стране мира судьба не была так жестока, как к России... Победа была уже близка. Все жертвы были принесены, вся работа завершена. Долгие отступления закончились. Снарядный голод был побежден, вооружение притекало широким потоком: более сильная, более многочисленная, лучше снабженная армия сторожила огромный фронт, тыловые сборные пункты были переполнены людьми. Алексеев руководил армией и Колчак — флотом”.

Військова промисловість, що успішно працювала на потреби фронту, виробляла у січні 1917 року більше снарядів, ніж Великобританія і Франція, і на 75—100 відсотків забезпечила необхідність армії в різних видах важкої артилерії — головної зброї того часу. На початку 1917 року російська промисловість виготовляла 130 тис. гвинтівок у місяць (для порівняння, у серпні 1914 року — 10 тис.). Російська армія мала у своєму розпорядженні 12 тис. гармат, тоді як у 1914 році — 7 тис. Виробництво кулеметів у січні 1917 р. проти серпня 1914 р. зросло в 17 разів! Виробництво патронів — майже у 3 рази.

Успішний наступ у 1916 році закріпив віру в перемогу. Готувався весняний наступ у 1917 році, який, за всіма показникам, привів би до корінного перелому у війні.

На початку 1917 року цар Микола II звернувся з відозвою до російської армії: “С твердою верою в милость Божию и с непоколебимою уверенностью в конечной победе будем исполнять наш святой долг защиты Родины до конца и не посрамим земли Русской”.

Багато що говорять про революційну ситуацію в Росії, що виникла у 1917 році. На мій погляд, це є міфом. Міф про революційну ситуацію в Росії ґрунтується на тому, що народ так був незадоволений царською владою, що не хотів жити по-старому, а царська влада настільки слабкою, що не могла керувати країною так, як раніше. І тому сама по собі склалась революційна ситуація.

Одним з лозунгів тодішніх революціонерів було: “Земля селянам”. Це є чистою неправдою, оскільки селяни в Російській імперії отримали право на землекористування. 6 травня 1907 року П.А. Столипін у своїй програмній промові в Державній думі, торкаючись питання аграрної реформи, констатував: “Правительство поставило себе целью увеличение площади землевладения крестьян и упорядочение этого землевладения, то есть землеустройство”.

І ці плани послідовно впроваджувалися у життя. Селяни, які побажали вийти з общини, могли не тільки добровільно вийти з неї зі своїм земельним наділом, але на пільгових умовах отримували з державного земельного фонду нові земельні ділянки, які були більшими за попередні.

За результатами опитування селян, 72 проценти з них не побажали покидати общину, а 28 відсотків висловили бажання господарювати самостійно і відділитися від общини.

За 3 роки (1908—1910) з общини добровільно вийшло 1,7 млн. селянських господарств, а 10,2 залишилось в общині.

Таким чином, аграрні реформи, що проводились в Росії під керівництвом П.Столипіна, давали землю селянам, гарантували її отримання на пільгових умовах, а тому позбавляли всякого змісту більшовицький лозунг “землю селянам”, до речі, скопійований у конституційних демократів, за допомогою якого вони хотіли підняти селянство до бунту проти уряду та російської державності. Столипін це розумів. І тому зміст його реформ полягав ще й у тому, щоб, виявивши турботу про селянство і державу, утримати селянство від його залучення революціонерами до антидержавницької боротьби. За це він і поплатився життям. Революціонери злякались державницької сили і масштабу цієї особистості, і його трагічна загибель від рук терориста в 1911 р. нанесла сильний удар по російській державності.

Державний переворот у Росії 1917 року був інспірований, підготований і профінансований ззовні. Прикметно, що напередодні жовтневого перевороту 1917 року РСДРП підтримували всього 6 відсотків населення Російської імперії. Ця партія силою захопила владу в державі і кинула Росію у братовбивчу війну, наслідки якої ми відчуваємо й сьогодні. Функціонерами партії було використано марксизм, щоб знищити російську державність, а після цього на обломках імперії, використовуючи обманутих пролетарів, надати революції всесвітній характер для досягнення світового панування.

Це треба знати, щоб не допустити подібного розвитку подій в Україні.

Ігор ВІТИК