До міста Лева підтягувалися значні військові сили поляків, січовики-українці знемагали у жорстоких боях за свою незалежність, і в цей же час формувався кістяк нової української держави. 9 листопада було утворено її уряд на чолі з Костем Левицьким. 13-го Українська національна рада затвердила Тимчасовий основний закон, у якому визначалася офіційна назва новоствореної держави — “Західно-Українська Народна Республіка” (ЗУНР). А вже 3 січня 1919 року було ухвалено “Передвступний договір між УНР і ЗУНР про маючу наступити злуку обох українських держав в державну одиницю”. Згідно з цим документом, західноукраїнські землі мали отримати територіальну автономію у складі об’єднаної держави. Тоді ж на уряд ЗУНР було покладено важливе завдання — завершити процес об’єднання.

І ось 22 січня 1919 року у Києві, на Софіївському майдані, було урочисто проголошено возз’єднання УНР і ЗУНР в єдину соборну державу (акт Злуки). ЗУНР відтоді мала називатися Західна область УНР (ЗОУНР).

Це історичне рішення приймалося вже тоді, коли уряд ЗУНР змушений був переїхати до Станіслава, а польська військова потуга дедалі більше тіснила Галицьку армію і виштовхала її влітку 1919 року на східний берег ріки Збруч, тобто на територію УНР. Галичани, ймовірно, сподівалися на військову підтримку зі Сходу. Але там були свої складнощі, мінялася влада, так що вийшло все з точністю до навпаки — галичани пішли походом до Києва.

Отож об’єднання двох держав залишилося тільки декларацією про благородні наміри, яким не судилося збутися. Бо ж до здобуття практичної єдності справа так і не дійшла — нещадне колесо війни разчавило згодом обидві складові нової української держави.

Під час об’єднавчої акції на Софіївському майдані у Києві не раз лунали слова — соборна держава. Проте до справжньої соборності України був ще довгий шлях. Та й почався він, можна вважати, у сиву давнину, ще за княжих часів на Русі. Тоді одним з факторів консолідації стали ординські завойовники, на січу з якими піднялися всі розсварені доти удільні князі.

А початок реальної української соборності поклала визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, в результаті чого Польща втратила Лівобережжя та Київ. Потім Україна приростала новими територіями після переможних воєн, що їх вела Російська імперія. Вже в радянські часи до складу України було включено колишню Донецько-Криворізьку республіку, Херсонську область та північ Таврії. 1939 року, згідно з горезвісним, особливо часто й не завжди вмотивовано критикованим пактом Молотова—Ріббентропа, до складу нашої держави увійшли західноукраїнські терени. І, нарешті, останнє придбання — це подарований Хрущовим Крим — колишня область РРФСР.

Ось вони, кроки української соборності, кожен з яких вартий нашої пам’яті й шани. Серед них виступ 1918 року галицьких військовиків, цей справжній зрив сміливців, сяє якщо не зіркою першої величини, то, безперечно, яскравим символом одвічного прагнення до єдності двох гілок українського народу.

Володимир РУДЕНКО

Львів